[vc_row full_width=»stretch_row» css=».vc_custom_1531049302498{background-color: #1b1b1b !important;}»][vc_column][vc_wp_custommenu title=»Hot topics» nav_menu=»13″][/vc_column][/vc_row]

Чи можливий Euro без плей-оф?

0

Чи можливий Euro без плей-оф?

Блогер Sport.ua Олексій Рижков – у пошуках справедливої формули чемпіонату Європи

04 липня 2024, 13:40 | 3784 28

  • Facebook
  • Telegram
  • Viber
  • Twitter
  • WhatsApp
  • Чи можливий Euro без плей-оф?

    Getty Images/Global Images Ukraine

    Щось давно не було розмов щодо формули Euro. Чи є альтернатива нинішній, як її назвав один із колег, «плей-офній гільйотині», чи слід залишати все без змін, чи варто виметикувати щось нове, чи є сенс взяти на озброєння попередній досвід крупних турнірів?

    Гільйотина не гільйотина, однак чинник випадковості в іграх навиліт наявний, чого там. Незрідка це провокує команди грати на смарагдовому газоні таку собі позиційну шахову партію. Подеколи така гра призводить до фатальної помилки в ендшпілі (й водномить усі сподівання руйнуються безжальними опонентами), а вряди-годи суперники доходять до Армагеддону, якщо вже послуговуватися шаховими термінами. У футболі таким Армагеддоном слугують післяматчеві пенальті. Лотерея? Ну, з таким визначенням я не згоден. Скажіть про лотерею чудовому португальському кіперові Діогу Кошті, який так і не дав словенцям змоги переграти себе з точки («Це, певно, кращий матч мого життя», – не приховував післязвитяжних емоцій воротар). Однак усе ж таки, кількість серій пенальті й таких лотерей (ну, або «лотерей») можна мінімізувати. Обережність і закритість (а, як наслідок, і маловидовищність), що незрідка притаманні матчам на стадії плей-оф, ніде правди діти, провокують хвилю обурення в нейтральних уболівальників, спраглих до футбольного дійства. Ну, й, власне, в нас чемпіонат чи Кубок Європи? Якщо чемпіонат (Кубки були лише на зорі існування подібних змагів – на початку 1960-х), то чи не варто мінімізувати, а то й скасувати плей-оф стадію?

    Історична пам’ять підкидає ідею, як це зробити. Чемпіонат світу 1982 р. в Іспанії – перший за участі 24-х команд. Саме стільки бере участь й у сучасних чемпіонатах Європи. Тодішня формула передбачала два групові етапи, й як такого етапу плей-оф не було. Отже, 24 команди розбито на 6 груп по 4 команди в кожній. Далі проходять по 2 кращі команди з груп, які формують своєю чергою нові 4 групи по 3 команди в кожній. Переможці цих груп грають у півфіналах, далі – фінал і гра за 3-тє місце (це – опціонально, хоча, як на мене, втішні фінали зчаста виходять вельми видовищними, з ними якось цікавіше). Переваги згаданої формули, власне, й засвідчив той чемпіонат-82. Непримиренне суперництво Аргентини, Бразилії та Італії на 2-му груповому етапі, вперта боротьба ФРН, Іспанії та Англії, наявність суперматчів (Італія – Бразилія на 2-му груповому етапі й ФРН – Франція в півфіналі), мінімізація кількості серій пенальті (у супердвобої ФРН – Франція вона мала місце, й стала прикрасою як матчу, так і турніру назагал без жодної пенальтійної буденності, як це буває на змагах, де їх починають пробивати вже на стадії 1/8 фіналу), а відтак і все ж таки об’єктивніша змога виявити сильнішого.

    До речі, мене завше забавляли голосіння прихильників збірної Бразилії: мовляв, наша найсильніша команда в 1982 р. незаслужено не здобула титул. Ну, зазвичай, такі бразилофіли чомусь забувають про упередженість іспанського рефері Аугусто Ламо Кастільйо до команди Бескова – Лобановського – Ахалкаці в матчі проти команди Теле Сантани на старті чемпіонату. А всправжки змога домогтися нічиєї проти італійців у бразильців була, та занадто романтизований підхід на ту пору трекампеонів зіштовхнувся з тактичною бездоганністю та волею італійців. До слова, наприкінці того матчу, вже виграючи 3:2, «Скуадра Адзурра» забила й учетверте, гол тоді скасували, а в нашочасся, думаю, ВАР визнав би той м’яч легітимним.

    Що ще добре в такій формулі, так це те, що у вирішальних матчах 2-го групового етапу, зазвичай, одну команду влаштовує нічия, а опоненту конче потрібна перемога. Й от цей конфлікт футбольних інтересів і зумовлює видовище, якого ми часто позбуваємося, коли в 1/8 чи в ¼ фіналу команди з перших секунд матчу мають абсолютно рівні шанси, що навіть мимохіть провокує острах помилитися.

    Отже, я – за два групові етапи на Euro. Як на мене, цей спосіб визначення переможців об’єктивніший, ніж наявний. І, вважаю, що він певною мірою унеможливить грецький феномен 2004 р., коли тактично нерізноманітна команда, основною чеснотою якої була сувора гра в обороні, дісталася чемпіонства. Нейтральні футбольні гурмани тоді обурювалися, а наставник греків Отто Рехагель сміявся їм у відповідь. Та от не покидає мене відчуття, що за двох групових стадій команда, що грає суто від оборони, матиме вкрай малі шанси на загальну звитягу, знач, і футбольні гурмани не висловлюватимуть обурення. Футбол має бути збалансований, де всі ланки команди в ту чи іншу часину гри виявляють свої найкращі ознаки. Скажімо, феномен тієї самої Італії-82 якраз і полягав у тому, що в них потужними були всі лінії: і воротарська, й оборонна, й середня ланка, й напад! А от тодішня Бразилія відверто нехтувала організацією гри в обороні. Футбол такого, зазвичай, не прощає. Хоча винятки й бувають, чого там.

    Олексій РИЖКОВ

    Джерело: sport.ua

    Оставьте ответ

    Ваш электронный адрес не будет опубликован.