[vc_row full_width=»stretch_row» css=».vc_custom_1531049302498{background-color: #1b1b1b !important;}»][vc_column][vc_wp_custommenu title=»Hot topics» nav_menu=»13″][/vc_column][/vc_row]

C4 — «Я хочу бути як мій батько»: історія захисника Володимира Тимофійчука, який пішов на фронт у 19 років

0

Володимиру Тимофійчуку 20 років. Він пішов на фронт, наслідуючи приклад батька, який служить із 2014 року. Перший бойовий досвід в Авдіївці став важким випробуванням, під час якого Володимиру вдалося не тільки вижити, а й завоювати довіру побратимів, які старші за нього.

Про стосунки із батьком, поранення та плани на майбутнє захисник поділився із журналістами С4.

C4 - «Я хочу бути як мій батько»: історія захисника Володимира Тимофійчука, який пішов на фронт у 19 років

Коли Володимир вирішив стати військовим, йому було лише 19 років. Він прагнув бути біля батька, який уже служив із 2014 року.

«Мені хотілося бути ближче до батька й показати, що я так само можу служити, і я цього не боюся. Коли батько приїжджав додому, то нечасто, але ми з ним бачилися. Він мені приблизно пояснював що, як, куди й навіщо. Я ще змалку розумів, що рано чи пізно мене доведеться піти служити», — каже військовослужбовець.

Перший бойовий досвід війни Володимир отримав у найгарячішій точці Донеччини — Авдіївці.

«Коли перший раз вийшов з Авдіївської області, я довів самому собі, що я також можу служити, воювати. Мої побратими дуже різко відреагували на це: “Тобі 19 років. Як ти можеш піти воювати?”. Але я з усіма йшов у наряд, у мене не було такого, що мене залишали. Треба було йти — я зібрався і пішов», — розповідає воїн.

C4 - «Я хочу бути як мій батько»: історія захисника Володимира Тимофійчука, який пішов на фронт у 19 років

Фото Володимира Тимофійчука

Під час одного із завдань Володимир отримав важке поранення — втратив частину ноги.

«Ми з побратимом мали мінувати дорогу в населеному пункті рф. Надійшла команда піти забрати танкові міни, щоби підкласти їх під дорогу, аби в разі чого підірвати її. Це була залізна дорога, міни з правої сторони, і я зробив крок назад і почув вибух. І все — я лежу. П’ятка дивиться на мене. Я в голові розумію, що все, у тебе більше її не буде, ти маєш це прийняти. Морально я це не міг прийняти тижні чотири», — пригадує боєць.

Володимиру встановили протез, який він опанував за чотири дні. Нині захисник проходить реабілітацію у Вашківецькій лікарні.

«Я на протезі вже їхав собі спокійно додому. Тобто я міг пересуватися в громадському транспорті, для мене це не складає проблеми. Так само зараз десь піти, пройтися, походити, то для мене це не проблема. Так, є труднощі, але їх можна побороти, й із часом вони просто пропадуть. Головне — просто самому цього хотіти. Якщо в тебе самого не буде бажання, то навіщо пробувати далі», — говорить Володимир Тимофійчук.

Військовий намагається якнайшвидше пройти реабілітацію і водночас шукає можливості повернутися на фронт та бути корисним там навіть із протезом.

Нагадаємо, раніше ми розповідали історію військового Олега Левченка, який має ампутацію ноги й самотужки виховує двох дітей.

Джерело: c4.com.ua

Оставьте ответ

Ваш электронный адрес не будет опубликован.